У 2004 році у самісінькому центрі Харківської області, на берегах річки Сіверський Донець, було створено Національний природний парк “Гомільшанські ліси”. Він став місцем збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних природних комплексів лісостепу. Екосистема долини річки Сіверський Донець має важливе природоохоронне, наукове, рекреаційне, оздоровче та просто мистецьке значення. Далі на kharkiv.name.
Історія створення парку
Національний природний парк “Гомільшанські ліси” був створений за указом Президента України 6 вересня 2004 року. Проте перші “заповідні” об’єкти на території нинішнього парку виникли ще за часів правління Петра І. Тоді там був затверджений “Заповідний корабельний гай”. Філарет в описі Харківської єпархії (перша половина ХІХ століття) описав цю місцевість як одне з “прелестных мест благодатной Украины”. З 1914 року фахівці Харківського національного університету на чолі з професором В. М. Арнольді пропонували територіям “Гомільшанських лісів” надати заповідний статус. Адже вони зберігають у собі цінний запас рідкісних, реліктових та ендемічних видів рослин та тварин. На початку XX століття частина лісу, що межує з відведеною для Донецької біологічної станції ділянкою, була визначена як пташиний заповідник. У 1932 році “Ліси Гомільшанської лісової дачі” та “Заплавний ліс Хомутки” почали охоронятися як пам’ятки природи республіканського значення. А у 1972 році було оголошено ландшафтний заказник місцевого значення “Гомільшанська лісова дача” площею 9092 га. На його базі й було створено національний парк. Що стосується загальної площі парку, то вона становить 14314,8 га, з яких у постійному користуванні знаходиться лише 3377,3 га.
Географічні особливості
Національний парк “Гомільшанські ліси” вважається одним з найбарвистіших районів Лівобережної України. Повноводні річки Сіверський Донець та Гомольша, численні невеликі озера, прибережні “гірські” кручі, широкі тераси, багатовікові дуби, соснові бори, зелені луки та квітучі галявини – усе це надає місцевості парку особливу, неповторну красу.
Територія парку відноситься до Харківської схилово-височинної області. Клімат у цьому районі помірно-теплий з перемінним зволоженням. На території “Гомільшанських лісів” є різноманітні геологічні, геоморфологічні та гідрологічні природоохоронні об’єкти. Там можна побачити багатовікову еволюцію ґрунтового покриву та знайти скам’янілості та відбитки давньої флори. Також до рельєфних пам’яток належить урочище “Провалля” – багатосходинковий зсув, що вкриває степова рослинність. Цікавими гідрологічними пам’ятками є такі озера: Біле озеро (довжина 1122 м, найбільша ширина 297 м, а площа 19,6 га), затока Косач (залишки річища Сіверський Донець) та ін.
Гаї національного парку є одними з найкращих на Лівобережній Україні. На правому березі річки Сіверський Донець зростають діброви з кленів, ясенів та лип. На піщаній терасі лівого берега переважають соснові бори та субори. До сьогодення збереглося близько 500 га лісу віком 130-150 років, можна зустріти окремі дуби яким 200-300 років. Також на цій території є найстаріший дуб в Україні – йому майже 600 років. Суходільні луки, степова рослинність, болота займають у парку зовсім невелику площу.
Тваринне населення “Гомільшанських лісів”
Тваринне населення парку включає різноманітні зоогеографічні групи тварин, що переважно мають велику територію поширення. Основну частину тваринного населення складають представники неморального лісового комплексу. Також трапляються види середземноморського походження. Подібне різноманіття біотипів природного комплексу сприяє розвитку різних видів наземних хребетних тварин. Тут можна зустріти понад 20 видів земноводних та плазунів. Наприклад, на узліссях бору мешкає різнобарвна ящірка – плазун, який зберігся у незмінному вигляді з часів дольодовикового періоду.
У парку мешкає майже 130 видів птахів. Деякі з них мають статус рідкісних в Європі. Тут можна зустріти вивільгу, бджолоїдку, рибалочку голубого і т. д. Деякі мешканці “Гомільшанських лісів” занесені до Червоної книги України або навіть до Червоного Списку Міжнародного Союзу Охорони Природи: деркач, орел-могильник, яструб коротконогий, змієїд, підорлик великий і т. д. У кронах дерев та дуплах можна зустріти сіру та вухату сов, хатнього сича, голуба-синяка та інших цікавих птахів. На крутих берегах Сіверського Донця живуть сіра та руда чаплі, журавель сірий. У затоці Косач свої гнізда облаштували водоплавні птахи: крижні, бугайчики. Поруч з ними розташована колонія сірої чаплі. У різні роки орнітологи налічували до 100 гнізд цього птаха.
Археологічні пам’ятки національного парку
Важливою пам’яткою археології національного значення вважається Великогомільшанське городище та курганний могильник. На жаль, наразі більша частина городища зайнята сучасними будівлями та знаходиться під засадженою землею. А могильник руйнується незаконними розкопками. Проте під час розкопок у 1967 році Борис Шрамко налічив понад 700 курганів. Багато з них були пограбовані ще в давні часи. Але знайдені останки свідчать про те, що поховання належать до лісостепової культури скіфського часу. Про це говорить знайдена місцева та імпортна кераміка, мечі, фрагменти залізних виробів та прикраси. Також неподалік від Великогомільшанського городища та курганного могильника розташований Сухогомільшанський археологічний комплекс. Його залишки збереглися до наших часів: середньовічні оборонні стіни, поховальні споруди, оселі.
Ще однією пам’яткою, яка приваблює туристів до національного парку “Гомільшанські ліси” є залишки Зміївського Миколаївського козачого монастиря. Нещодавно місце, де знаходяться ці руїни, було очищене від десятилітньої рослинності. Також було встановлено пам’ятний камінь з табличкою. Містяни заклали фундамент для нової церковної будівлі. Не зважаючи на те, що пройшло багато років, православна віра все одно оточує це місце.
З історичних джерел відомо, що Свято-Миколаївський козачий монастир існував на різних місцях та навіть мав різні назви. Із записів XVII ст. відомо, що монастир був для козаків, а головний храм був Свято-Миколаївським. Точної дати заснування святині немає, проте у 1668 році перші письмові згадки про неї вже є. З 1673 Свято-Миколаївський козачий монастир був здатний за власні гроші купувати перші додаткові земельні ділянки. Головним храмом став Преображенський, після перенесення на нове місце і сам монастир став однойменним. Ті залишки, які ми візуально можемо побачити в наш час, є останками Преображенського храму. Вони розташовані в центрі села Коропове, поряд із магазином та конторою НПП “Гомільшанські ліси”.Про закриття монастиря на Харківщині ходять відомі легенди: про захоронення величезної кількості коштовностей у Білому озері, про стрибання з Козачої гори в Донець, про збройний опір війську князя Потьомкіна. Але насправді монастир був просто покинутий, чисельність братії була 6 осіб. Усі статки, дорогоцінності та книги були вивезені в Троїцький собор м. Білгорода. У 1792 році величний Преображенський собор почали активно розбирати. Цеглу перевозили до Нової Водолаги, де почалося будівництво нової святині. Для того, щоб прискорити процес, під центральну частину храму заклали вибухівку і підірвали його.
