Слобожанщина рясніє автентичними та старовинними елементами ландшафту. У той час, коли архітектура руйнується через війни, явища, що природа формувала тисячоліттями, стають для дослідників більш змістовним полем, що дозволяє їм проникнути в найглибші підвалини історії. Далі на kharkiv.name.
Окремим предметом інтересу в межах нашого регіону є крейдяні поклади.
Візерунки мезозойської ери
Формування крейдяних відкладень на межі нашої області отримує точку відліку ще в межах мезозойської ери. Конкретні хронологічні дані, втім, варіюються – вчені встановлюють діапазон між 145 і 65 мільйонами років тому. Саме в цей проміжок часу накопичувались дрібні безхребетні організми на дні моря, яке раніше існувало на наших теренах. Його глибина сягала від 100 до 300 метрів.
За тих умов виникнення крейди – цілком логічний наслідок, оскільки та біла крейда, яка нам відома, являє собою різновид вапняку. Він, своєю чергою, є осадовою гірською породою, що виникає внаслідок нагромадження органічних решток на дні водосховищ. Так, якщо на нього подивитись з мікроскопа – доволі чітко можна побачити обриси уламків раковин.
Однак у крейдяний період, як це не парадоксально, відкладалась не тільки крейда, але й цементний мергель.
Згодом на крейду нашарувались відкладення палеогенового моря. З цієї причини крейдяні прошарки проступають в долинах таких річок, як: Сіверський Донець, Оскіл.
Концентрація крейдяних покладів: гора Крем’янець
Головним чином крейдяні породи на Харківщині простягаються на півночі та сході області, в долинах рік.
Уособленням даного типу ландшафту стає правий берег Сіверського Дінця та Оскола, де крейда утворює цілі кручі.
Насиченість крейдяних та верхньоюрських порід характеризує саме західний схил гори. Турон-коньякьскі яруси верхньої крейди на ній складені з письмової крейди, піщанистого мергелю з фосфоритами та тонкозернистого глауконіт-кварцового піску.
Щодо товщі нижчих верхньоюрських порід, то її формує ціла низка компонентів. Це, зокрема, строката глина волзького та кімериджського ярусів, залізистий гравеліт, білий оолітовий вапняк, вапняк-черепашник двох ярусів: оксфордського та келловейського. Цікаво, що останній також отримав назву ізюмської свити – згідно з місцем розташування.
Уперше даний розріз дослідив професор харківського університету, Нікіфор Дмитрович Борисяк, у 1950-х роках. Згодом його детальний опис був визнаний еталоном щодо верхньоюрських та крейдяних покладів у північно-західній частині Донбасу.
Це відкриття український геолог здійснив при аналізі гори Крем’янець. Та є геологічною пам’яткою природи, а також історичним місцем Ізюму. Помилково гору зараховують до найвищої точки нашої області. Втім, попри дійсно велику висоту, що складає 218 метрів над рівнем моря, Крем’янець поступається Золочівському районі.
У первісні часи ізюмська гора слугувала природним укриттям для людей, що тут жили, саме тому вона приваблює не тільки геологів, а й істориків. Для перших Крем’янець є цінним через можливість дослідити мезозойську еру, а для других – через роль гори, що в минулому полягала в природному кордоні між слов’янами та половцями.
Скарб, втілений у вапняках східноєвропейської платформи
Втім, повернемось до відкриття Борисяка, що вперше сформулював детальну характеристику розрізу Крем’янця.
Білу крейду цієї гори вчений виявив під чорноземом.
Важливим є висновок, до якого дійшов Борисяк: як сам він потім напише, ті уламки дерев у піщаній глині, що він знайшов, вказують на їхню приналежність до крейдяного, а не юрського ґрунту.
Плідним об’єктом для низки інших наукових досліджень стали балки та яри західного схилу Крем’янця. Юрські породи ізюмської свити, розташовані там, допомогли геологам виявити карбонатний тип верхньоюрських порід.
Інший справжній скарб гора Крем’янець таїть у її найпівнічніших виходах верхньоюрських вапняків східноєвропейської платформи.
З-поміж глинистих порід, що розташовані на півночі, помітні юрські вапняки тим особливі, що мають різноманітну фауну – це слугує ще однією причиною великої наукової цінності, якої набуває геологічний розріз гори.
Окрім вже зазначеного геолога Н. Д. Борисюка, структуру ґрунту ізюмських покладів детально вивчав професор геології в Харківському технологічному інституті, а саме – Олександр Васильович Гуров.
Саме він визначив ізюмський розріз як об’єкт, що найяскравіше демонструє розвиток юрських вапняків.
Гуров також зауважив, що оолітовий вапняк не є єдиним елементом раковистого конгломерату. Ооліт, він розповідає, доповнюється такими пластами рухлякового складу, які містять велику кількість раковин. Їхня особливість полягає у специфічній природі: раковини, що Гуров виявляє, нагадують ті, які можна зустріти в портландському та кімериджському прошарках юрської формації.
Харківський вчений акцентував свою увагу на спосіб, у який крейдяні товщі нашаровуються на юрські утворення, що простягаються на правому березі Сіверського Дінця.
Він також детально склав послідовність перемежування пластів зверху вниз. Таким чином, Гуров виокремив 11 шарів, де поверховий складала біла крейда, а останній – світло-сірий щільний вапняк.
Місце-відбиток боїв
Тепер залишимо наукові, “сухі” факти геологам, а звернемось до найбільш раннього згадування про гору Крем’янець. Точку відліку, у якій пам’ятка починає обростати історією завдяки людині, можна віднести до XIV століття. Саме тоді на вершині гори формується татарське укріплення, що отримує назву “кермен”. Докази його існування залишаються помітними включно до кінця ХІХ століття. Проте доповнююча це теорія вказує на російське “відшліфування” слова – так, назва гори Крем’янець викристалізовується з таких співзвучних слів, як: “кремінь”, “кремль”.
Протягом історії гора слугувала ідеальним місцем з точки зору оборонної функції. Наприкінці XVII століття Крем’янець був місцем розташування споруди для спостереження підходів до фортеці, що тоді вже була збудована в Ізюмі.
Мало що змінюється за три століття – Крем’янець залишається ареною запеклих боїв, включно з тими, що тут точилися під час Другої світової – з жовтня 1941 до травня 1942 року.
З 1985 року гора набуває ще більш величного вигляду, оскільки відтепер її вершина стає ще вище через встановлений монумент “Атака”, який присвячувався полеглим радянським солдатам.
Втім, Крем’янець прикрашають і ті пам’ятки, що виникли за скіфсько-половецький період, між ІХ та ХІІІ століттями – половецькі баби, які являли собою надмогильні кам’яні статуї половців.
Дане явище не є рисою виключно нашого краю, однак це не заперечує унікальність пам’ятки Крем’янця, що полягає у великому розмірі баб – так, висота найбільшої з них – два з половиною метри.
Ця унікальність, щоправда, ускладнила захист пам’ятки під час повномасштабного вторгнення з боку росії. Зрештою, уникнути пошкоджень не вдалось – після того, як Ізюм був звільнений, виявилось, що одна з дев’яти баб була повністю зруйнована через пряме влучання.
Попри захисні конструкції, зрештою, пам’ятку вирішили демонтувати, аби реставрувати в Харкові. Фахівці, втім, зазначають, що реставрація необхідна не тільки через слід від обстрілів, але й банального часу.