Про що хвилюється сучасний харків’янин, мешканець багатоповерхівки, перед початком холодів? Тільки про те, щоб батареї в його квартирі були в порядку. Далі подача тепла в будинок від нього не залежить – це турбота комунальних служб. Але ще 150 років тому опалення повністю залежало від господаря будинку. Починаючи від правильного спорудження печі та закінчуючи заготівлею дров і вмілим топленням. Наприкінці 19-го та на самому початку 20 століття у Харкові точково стало з’являтися центральне опалення. Безумовноно, воно кардинально відрізнялося від сучасного, але давало змогу харків’янам успішно зимувати за найсуворіших морозів. Стаття докладніше розповість про це. Далі на kharkiv.name.
Чим обігрівалися до появи центрального опалення?
До початку 20 століття Харків являв собою місто, забудоване переважно одно- і двоповерховими будинками. Джерелом тепла в будинках були печі різних конструкцій. Можна виділити такі різновиди:
- «голландська» піч;
- каміни;
- піч-камін;
- грубка.
Вибір печі безпосередньо залежав від добробуту господарів будинку. Наприклад, грубка – це був «економваріант» печі, її могли зробити з підручних матеріалів: каміння, цегли або навіть глини. У самому місті рідко використовувалася грубка, хіба що на його околицях або в селах Харківської губернії.
Печі-каміни та «голландські» печі були найпопулярнішими способами обігріву будинків у Харкові. «Голландка», як її називали, з’явилася пізніше за традиційні печі й завоювала популярність завдяки своїй компактності та зовнішній привабливості. Облицьовувалася ця піч кахлями – спеціальними плитками, що довго утримували тепло. Саме кахлі різного виду та розпису перетворювали піч на елемент декору.
Камін могли собі дозволити тільки забезпечені харків’яни. Його споруда вимагала правильного проєктування та вмілого зведення. А робота таких професіоналів коштувала дорого. Та й подальше обслуговування каміна було не дешевим. До речі, за століття ситуація не змінилася – у 21 столітті каміни собі можуть дозволити теж тільки багаті харків’яни.
Поява центрального опалення
Що малося на увазі під поняттям «центральне опалення» в перші роки 20 століття? Так називали системи, що забезпечують опалення окремого будинку від одного джерела тепла. Його початком заведено вважати революційний винахід 19 століття – амосовську піч, названу за прізвищем свого творця, Миколи Олексійовича Амосова. Вона була відома не тільки в імператорській Росії, а й у Європі. Амосовська піч належить до системи пневматичного вогнеповітряного опалення та складається з двох частин: топки і повітряної камери. Через окремий канал у піч потрапляло вуличне повітря, нагрівалося і спеціальними жаровими каналами, прокладеними в стінах, підіймалося в приміщення для їхнього обігріву. За даними деяких дослідників, одна така піч могла замінити 30 камінів.
До початку Першої світової війни Харків став активно забудовуватися. Завдяки амосовським печам з’явилася можливість будувати «багатоповерхові» будинки в 5, 6 поверхів. Адже ця система опалення давала змогу обігрівати всі квартири одночасно. Під час зведення будівлі закладали труби між стінами, а в підвалі розташовували топку. Регулювати температуру тепла у квартирі можна було завдяки «душникам» – отворам у стіні із залізними заслінками. Зазвичай було два «душники», один внизу – на відстані 20 см від підлоги, інший ближче до стелі – на висоті 2 м 70 см. Залежно від побажань господарів, можна було пускати тепло знизу або зверху. Заслінка регулювала потік гарячого повітря з жарового каналу в стіні. Стежити за роботою печі та підкидати вугілля повинен був опалювач. Ці обов’язки виконував двірник.
Цікаво, що фрагменти цього центрального опалення можна в наші дні побачити в старих будинках «тихого центру» Харкова. Прогулянка такими вулицями, як Багалія та Технологічна, допоможуть побачити на власні очі будинки, зведені на початку 20 століття, що зберегли в собі спогади про амосівські печі.
