Історія першої харківської електростанції

Сьогодні практично неможливо уявити життя без електрики. Проте ще півтори тисячі років тому, що є дуже невеликим проміжком часу в масштабах історії, таке благо, як освітлення житлових приміщень і вулиць за допомогою електричних лампочок і ліхтарів, було чимось на зразок фантастики. Далі на kharkiv.name.

Початок історії електроенергетики на Харківщині

Хоча офіційний відлік електрифікації Харкова починається з появи першої електростанції в 1897 році, перша динамомашина, що виробляла енергію для освітлення житлових приміщень купця В. І. Пащенка-Тряпкіна, запрацювала тринадцятьма роками раніше, у 1884 році. Харків підсвічувався за допомогою гасу і газових ліхтарів. Їх КПД був низьким, а вартість – високою. Крім того, газове освітлення було небезпечним з точки зору пожежної безпеки і в той же час шкідливим для здоров’я.

Питання про організацію вуличного освітлення за допомогою електричних освітлювальних приладів було піднято в Харківській міській думі в 1895 році. 25 жовтня того ж року була створена спеціальна комісія для розгляду запропонованих проектів. Членами цієї комісії були відомі на той час вчені з професорсько-викладацького складу Харківського технологічного інституту.

З усіх численних запропонованих проектів найбільш вигідним з економічної точки зору був визнаний проект М.М. Савицького, який вже мав досвід проектування електростанцій в Києві спільно з О.Е. Страусом. Відповідно до затвердженого проекту Харківська електростанція повинна була виробляти енергію для освітлення вулиць дуговими ліхтарями (410 штук) і будинків на 3 тисячі ламп розжарювання.

Йшлося про електрифікацію центральних вулиць міста. Пропонувалося прокласти лінію електропередачи за наступним маршрутом:

  • вулиці Московська (початкова ділянка майбутнього Московського проспекту, перейменованого в проспект Героїв Харкова 11 травня 2022 року) і Сумська (до діючого на той момент оперного театру);
  • площі Миколаївська (Конституції) і Торгова (Павлівська);
  • Лопанський міст;
  • вулиці Катеринославська (Полтавський Шлях), Університетська, частина Олександрівської і до залізничного вокзалу.

Згідно з рішенням думи, ліхтарі повинні були включатися з настанням сутінків і вимикатися опівночі. Також були розроблені правила підключення закладів та приватних домогосподарств до електромережі. Пропонувалося прокласти всі комунікації під землею, але ця пропозиція не була реалізована.

Будівництво першої харківської електростанції

Місцем розташування міської електростанції був обраний кінець вулиці Кузнечної поруч з нині неіснуючим Кузнечним мостом через річку Харків. Будівельні роботи по зведенню об’єкта, що проводилися акціонерним товариством «Савицький і Страус», почалися в 1896 році. В якості будівельного матеріалу використовувалися цеглини, виготовлені на місцевому цегельному заводі. Його власником був Василь Сергійович Дозкін, який згодом став купцем 2-ї гільдії. У тому ж 1896 році будівля була повністю готова.

Так як для технологічного процесу була потрібна вода, паралельно з будівництвом електростанції зводилася кам’яна гребля. Завдяки їй на ділянці розташування електростанції піднявся рівень води в річці Харків.

«Начинка» електростанції

Як тільки будівельні роботи були завершені, почалася збірка самої електростанції. Труби діаметром 2 м і висотою 30 метрів з пустотілої цегли були виготовлені на заводі «Альфонса Кустодіс» і доставлені з Дюссельдорфа (Пруссія). Тут, у Пруссії, але вже на фабриці Шварцкопфа і Рібера, для Харківської електростанції були замовлені дві одиниці газодвигуна і динамо-машини. У вересні 1896 року на станції були встановлені:

  • 6 парових котлів потужністю 160 кінських сил системи Бобкоса і Вількенса (Великобританія);
  • 8 вертикальних парових машин;
  • 4 акумуляторні батареї.

Спочатку в турбінному відділенні електростанції встановлювалися парові машини ємністю 100 кінських сил та з генератором у 250-300 Вт, що видавали не змінний струм, а постійний.

Так

Тоді ж почалася установка опор для електричних проводів по всій лінії електропередачи, велися роботи з приватними абонентами. Спочатку їх було 150 осіб з потребою в 4 000 лампочок.

Пуском електростанції керував Микола Петрович Клобуков, професор Харківського технологічного інституту (сьогодні це Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). М.П. Клобуков також відомий як засновник першої електротехнічної лабораторії, перший викладач електротехніки, автор курсу лекцій з електротехніки. За рік до запуску першої електростанції в Харкові професор Клобуков проводив експертизу прийнятого проекту системи електричного освітлення міста.

Випробувальні пуски почали здійснюватися в листопаді-грудні 1896 року. Були підключені електричні ліхтарі, які замінили гас. У 1897 році підключилося все більше абонентів. Хоча слід зазначити, що в цей період подача електроенергії здійснювалася з перервами через слабкість акумуляторів, недосягнення паровими машинами повноцінного режиму роботи.

До весни 1898 року ситуація значно покращилася. Вулиці міста освітлювалися близько 400 дуговими ліхтарями. Кількість споживачів електроенергії також неухильно зростала. Це було підтверджено значним збільшенням кількості проводів, що взимку перетворювалися в нескінченні сітки, що затінювали фасади будівель. Ось тут і прийшло розуміння, що відкидати підземні комунікації, запропоновані в початковому проекті, було помилкою.

Вже можна було говорити про початок стрімкого розвитку в Харкові такої галузі, як електроенергетика. До початку XX століття електрична енергія стала буденністю. З’явилася можливість почати електрифікацію міського транспорту. Це було підтверджено появою першого електричного трамвая на вулицях Харкова в 1905 році.

Подальша доля першої харківської електростанції

За перше десятиліття експлуатації Харківської електростанції на вулиці Кузнечній було встановлено сім нових блоків, що дозволило довести потужність до 1,75 МВт. А все почалося ж із 250-300 Вт. Але, незважаючи на таке колосальне збільшення потужностей, електростанція вже не могла задовольнити потреби зростаючого міста з промисловістю, що швидко розвивалася.

Тому виникла необхідність в будівництві ще однієї електростанції. Зведення нового генеруючого об’єкта було розпочато в 1912 році поруч зі старим підприємством. Станція оснащувалася паротурбінними агрегатами: чотирма паровими котлами Гарбе і двома паровими турбінами потужністю 2, 5 МВт. Будівництво нової електростанції, що отримала назву Харківська центральна електростанція (ХЦЕС), було завершено в 1914 році, прямо перед початком Першої світової війни.

У 1920 році на електростанції сталася пожежа, наслідком якої стала її зупинка. Але в 1921-22 роках була проведена реконструкція. Відновлена електростанція була переведена на виробництво електроенергії змінного струму. Після установки на ХЦЕС у 1923 році турецького турбогенератора (його називали «Турчанка») потужність станції зросла до 3 МВт. У 1927-28 роках замість «Турчанки» були встановлені два турбогенератора BBC (Німеччина).ХЦЕС подавала понад 2/3 всієї виробленої електроенергії в Харкові. Її штат налічував 800 робітників, ІТР і службовців. Під час Другої світової війни Центральна електростанція стала однією з перших цілей бомбардувань, яким піддавався Харків. На жаль, від ХЦЕС після цього мало що залишилося.

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.